Щоразу, спостерігаючи за загостреннями цього перманентного процесу, я згадую свою розмову з П.Лазаренком:

— То в чому ж ваша мета, Павле Івановичу? — запитала я главу уряду взимку 1997-го.

— Вісім років бути прем’єром.

— Але це неможливо.

— Чому?

— З багатьох причин, одна з яких полягає в тому, що ви ні з ким не ділитеся.

— Щоб почати ділитися, спочатку все має стати моїм.

Насправді ж і зараз ніхто нічим особливо ділитися не збирається. Ця обставина є ключовою у ланцюзі причин, які привели Україну до конституційної, політичної і психологічної кризи. Лідер кожної з політичних сил уже котрий рік зосереджує зусилля на концентрації ресурсів. І не лише фінансових, адміністративних чи електоральних. Йдеться про вкладання грошей у людей як у нерухомість: у суди, адвокатів, журналістів, політологів, соціологів, політтехнологів. У результаті політики самі стали жертвою цього процесу, оскільки в країні фактично відсутні фізичні і юридичні особи, спроможні стати третейськими суддями; думка яких є однаково авторитетною для кожної зі сторін-опонентів. Саме тому багато хто з небезпідставним скепсисом ставиться до потенційного рішення Конституційного суду. Орган, який працює не в умовах кардинальського конклаву, навряд чи зможе в нашій країні прийняти об’єктивне рішення. Втім, і Печерський, і Верховний, і багато інших судів лише формально можуть носити звання істини в останній інстанції. І першим запитанням, після оголошення більшості їхніх рішень, є не «чому?», а «скільки?».

З одного боку, у країні існує колосальна потреба в людях і організаціях, здатних ставити правову і моральну крапку в кон­фліктах. З іншого, нездатність політичної еліти знаходити компроміси в рамках існуючого законодавства призводить до того, що вже котрий рік політики є заручниками як спонсорів, так і крутійської віртуозності юристів. Безумовно, можна чекати на рішення Конституційного суду і сподіватися на те, що в цивілізованій країні, на відміну від Росії 1993 року, йому всі дружно підкоряться. Але можна подивитися на процес і інакше. Адже, особисто для мене, вердикт цього поважного органу лише дасть привід задуматися, хто є більш крутим: Пригодський чи Балога...

За великим рахунком, кінці від заплутаного клубка амбіцій наших провідних політиків знаходяться не в судах, а в руках якісно іншого політичного покоління. Та сьогодні це покоління — радше релігія зневірених, ніж реальність. І мине не один рік, доки крупинки зберуться в могутню купку. Та ці роки необхідно прожити. Бажано, зберігши країну і, бажано, не перевівши її в остаточно маргінальний стан. Ці роки доведеться прожити з тими, хто є зараз. Не маючи ілюзій щодо них, але сподіваючись бодай на їхній інстинкт самозбереження. Для цього потрібен політичний компроміс. Широкий, усвідомлений і стійкий. Компроміс, за якого не буде тих, кому дісталося все, і тих, хто програв цілком. Компроміс, за якого потроху, але твердо виграють усі. Та поки що його немає.

Кожного з трьох гравців: і президента, і прем’єра, і лідера опозиції — безкомпромісно проведена лінія може завести у безвихідь. І країну разом із ними.

Робіть висновок самі: безумовно, я б воліла, щоб конституційна обґрунтованість рішення президента про розпуск парламенту була бездоганна. Та на жаль. Але ж, по суті, Ющенко має рацію: формування трьохсотголосої коаліції не тільки позбавляє його балансоутворюючих повноважень, а й піддає ревізії народне волевиявлення, а також створює умови для необмеженої влади прем’єр-міністра, а отже — її узурпації. І наслідки такої узурпації розгрібатиме не тільки Ющенко, а вся країна, яка залишиться без життєво необхідної системи стримання і противаг у системі влади з вищезгаданою установкою переможців. До моменту рішення Конституцій­ного суду указ, виданий президентом, діє, він вважається легітимним і — повинен виконуватися. За невиконання указу президента передбачено відповідальність, Ющенко акцентував — зокрема й карну. До цього можна було ставитися з посмішкою, ухвалюючи колективні рішення про непідтримку указу — Радою, Кабміном, місцевими радами... Але з моменту підписання указу, що закріплювався рішенням негайно скликаної РНБОУ, настає відповідальність індивідуальна... В указі по днях розписано дії чиновників, яких зобов’язано фінансувати виборчу кампанію з резервного фонду і проводити закупівлі для потреб ЦВК. Прізвища, як і дати, конкретні: Янукович, Азаров, Копилов, Давидович, Харчен­ко. «До 7 квітня... до 10-го... до 11-го... до 12-го... протягом одного робочого дня...» Якщо, наприклад, 7 квітня прем’єр Янукович, 10 квітня — перший віце-прем’єр Азаров, 11 квітня він же і глава держскарбниці Харченко, далі — перший заступник міністра фінансів Копилов та глава ЦВК Давидо­вич не виконають продиктоване указом, то генеральний прокурор Медведько повинен послати до чиновників людей, уповноважених поцікавитися... Президент готовий до такого розвитку подій? Коли ж чиновники Кабміну на чолі з прем’єром відмовляються виконувати указ, то президентові, якщо він не готовий до поступок, іншої гри не залишається: він повинен апелювати до ГПУ. Постає запитання: а чи Медведько — та фігура, якою грає глава держави? Якщо навіть та і починає законно діяти, то інформація про допити або затримання залишиться з боку коаліції без відповіді? Хто може передбачити цю реакцію і її наслідки?

Що в нас в Україні твориться?
Весь світ скоро скориться тим
поганим депутатам..
Лають всіх ганебним матом,
Ходять вони туди-сюди,
На них всі заглядаються
В їх бік злим поглядом обертаються
ніякого від них добра,
немов сидить там "сатана"
А москалик-жирна рожа
ніколи не напхається
Вже загріб пів Європи,
І далі пручається...
ЩОб лишити нас вільними,
Здатирідну мову,
і дожити в Україні
довіку спокійними...

100% що Ющенко розмазня,але люди міняються під впливом зовнішніх факторів і раніше він був (або нам здавалось що він був) ціленаправленим,але Президент це одна особа і соратників в нього не є так багато,як в Януковича,який все купляє,хороший приклад МОРОЗ-чмо продажне!!!!!!!!

Тому ні Янукович ні Ющенко самі порядку не наведуть..........
Постає питання а хто????????????????
А хрен знає,хто з політиків Добрий дядько чи тьотя,а хто Поганий...........

А ти зоть розібрався чого він так зробив?

Він договарювався про депутатів з своєї фракції але як дійшло до діла, зрозумів шо оранжеві його обманули, тому він і пішов в коаліцію...

Я б сам так зробив, якби поняв шо мене обманули.

У першій половині дня президент намагався переконати лідера БЮТ Юлію Тимошенко та лідера "Нашої України" В’ячеслава Кириленка створити спільний блок.

Чи були переговори результативними, може свідчити те, що запланованого підходу Кириленко і Тимошенко до преси не відбулося. Як відомо УП, лідер БЮТ категорично проти цієї ідеї.

Водночас Юрій Єхануров заявив, що у п’ятницю також (не у президента, а на нижчому рівні) відбулася зустріч представників восьми політичних партій, на якій обговорювалися перспективи створення передвиборчого мегаблоку.

Мова йде про "Нашу Україну", "Народну самооборону", Рух, УНП, Собор, ХДС, Пору та КУН.

Водночас по обіді в секретаріаті президента вперше після указу президента про перенесення дати виборів з'явився прем’єр Віктор Янукович.

Предмет консультацій традиційний - врегулювання політичної кризи. Чи матимуть вони якийсь результат невідомо, але президент чомусь запросив прем’єра до коричневої кімнати.

Запомни скотина, у мальчика должны блестеть глаза, ботиночки и машина...